Чому позитивне мислення не лікує психічну травму

Відверта розмова з нашим психологом Таїсією Куклінською.

Для людини, яка переживає складний період у житті, конфлікт на роботі чи розлучення, така порада іноді справді може бути корисною. Вона допомагає змістити фокус уваги, побачити ресурси та підтримати себе в непростих обставинах.

Але коли йдеться про війну, полон, поранення, насильство або досвід, пов’язаний із реальною загрозою життю, усе працює значно складніше.

Психічна травма — це не просто болючі спогади, які можна відкласти вбік або замінити позитивними думками.

Це досвід, який психіка та нервова система зафіксували як досвід виживання.

Після травматичних подій людина може чудово розуміти, що зараз перебуває у безпеці. Проте достатньо певного звуку, запаху, інтонації чи життєвої ситуації, щоб організм відреагував так, ніби небезпека повернулася.

Стискаються м’язи.

Частішає серцебиття.

Перехоплює подих.

З’являється сильна тривога, злість або бажання завмерти.

Це не слабкість характеру.

Не відсутність сили волі.

І не нестача позитивного мислення.

Це природна робота психіки, яка свого часу допомогла людині вижити.

Чому контроль думок не завжди допомагає

Багато людей намагаються впоратися з наслідками травми через контроль власних думок. Вони переконують себе бути сильними, не згадувати минуле, не думати про погане та не показувати своїх переживань.

Проте позитивне мислення нерідко перетворюється на спосіб уникнути зустрічі з болем, страхом, безсиллям або люттю, які залишилися непрожитими.

Психіка пам’ятає травму.

А тіло продовжує її цитувати.

Через постійну напругу.

Через симптоми.

Через автоматичні реакції на тригери.

Іноді людина вже давно повернулася додому, але її нервова система продовжує жити за законами виживання.

Що говорить сучасна психологія та нейрофізіологія

З точки зору психології та нейрофізіології це цілком закономірний процес.

Емоції, які не були усвідомлені, прожиті або реалізовані під час травматичної події, часто залишаються незавершеними.

Страх не завершив втечу.

Злість не змогла захистити.

Горе не отримало можливості бути оплаканим.

Енергія цих реакцій залишається в нервовій системі та може активуватися знову за схожих обставин.

Саме тому наслідки травми не зникають лише завдяки силі волі або спробам мислити позитивно.

З чого починається зцілення

Зцілення травми починається не з вимоги «думати позитивно».

Воно починається там, де людина поступово отримує можливість безпечно зустрітися зі своїм досвідом, визнати його, прожити пов’язані з ним емоції та інтегрувати пережите у власну життєву історію.

Це процес повернення контакту із собою.

Процес відновлення внутрішньої безпеки.

Процес повернення тієї частини життєвої енергії, яка колись була витрачена на виживання.

Травма не лікується запереченням.

Вона лікується проживанням, усвідомленням та інтеграцією.

І саме в цьому полягає справжня сила людини — не в тому, щоб не відчувати, а в тому, щоб поступово навчитися бути поруч зі своїм досвідом і рухатися далі.